Дитячі неврози.    

   Деякі діти привертають до себе увагу певними особливостями поведінки: бувають задерикуватими, агресивними, впертими, плаксивими.  Їх, однак, слід відрізняти від розбещених, не слухняних. Для афективних дітей характерні надзвичайно бурхливі й неадекватні реакції, невміння регулювати свої дії і вчинки.

Агресія

    Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. «Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго», - розводять руки мами й тата. Пропоную розглянути проблему дитячої агресивності з усіх боків.

      Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не вимовить поганого слова, не розлютиться. Така цілковита відсутність агресивності – швидше, великий недолік, ніж достоїнство.       

     Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б не пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забороняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що одного разу ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.

     Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максимально обмежити агресію. Яку вона виявляє. Як часто можна почути: «Навіщо ти вдарив Марійку? Зовсім не обов’язково битися, а можна домовитися». Але, наприклад, якщо дитині 2-4роки, вона ще не дуже добре говорить, отже, і домовитися з нею ще складно. Їй доступні тільки два способи розв’язання проблеми: ударити Марійку або поступитися, бути переможеною.

      А якщо дитина виявляє агресивність, причому досить сильно? Насамперед, нам потрібно визначитися з можливими причинами такої поведінки. Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які малюк спостерігає в родині. Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися інакше. Малюк знає, що мама або тато б’ють його, щоб він був слухняним. Природно, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого малюка, якщо ви самі щойно накричали на неї, відбираючи, скажімо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, які не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.

     Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих. Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати снігову фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять і обговорюватимуть подію весь день. Це вам не віршики на табуретці читати! «Рецепт» тут тільки один: ваші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а незважаючи ні на що.

     Ще одна поширена причина дитячої озлобленості – ревнощі. Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого «конкурента». Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. Дочка не поспішає брати до рук олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, яке насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

       Іноді об’єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить. І яку хоче принизити, «покарати» за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, то дитина може відняти її, - але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито знищивши різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.

     Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони – це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно «про всяк випадок».

     Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б’є саму себе.

     Неврози у дітей – дуже велика проблема, з якою рано чи пізно стикається кожен.  Здебільшого це спричинюється органічними порушеннями:  інфекційні захворювання, травми, які значно збіднюють нервову систему.

      Діти знаходяться у групі ризику, так як їх нервова система лише формується. Це період формування мовних та поведінкових навичок, коли дитина, як губка, впитує все навколишнє. Нервова система в дитячі роки ще зовсім нестабільна і ранима.

     Неабияку роль відіграють і соціальні фактори – невміння дорослих знайти правильний підхід до дитини, несприятлива сімейна атмосфера.

            Саме тому необхідно берегти психіку дитини від різного виду травмуючих ситуацій – не огороджувати від  навколишнього світу зовсім, але тримати людину, яка росте у полі зору і ненав’язливо  направляти його поведінку.  Дитина – це дуже пластичний матеріал, він легко піддається впливу дорослих, будь то хороший чи поганий приклад.

          У складних ситуаціях у афективних дітей можна спостерігати деструктивну поведінку; вони гніваються, ображаються на  інших людей чи обставини. Тривалі прояви негативних реакцій призводять до їх закріплення, перетворення у стійкі риси характеру. Ставши школярами, ці діти часто потрапляють в категорію невстигаючих, недисциплінованих.

          Щоб запобігти виникненню негативних переживань, особливо в складних обставинах, важливо орієнтувати дошкільника на  результат його діяльності.

Спираючись на те позитивне, що є у дитини, треба заповнити його життя цікавими й корисними справами.  Бажано організувати такі види діяльності, які б давали можливість малому задоволення  (розглядання книжок, малювання, ліплення), але не нав’язуючи, викликаючи зацікавлення.

            Батьки повинні частіше давати дітям удома завдання, які потребують від них напруження, зосередження, але водночас повинні бути посильними для виконання. При цьому слід обов’язково звернути увагу на докладені зусилля, радіти успішному результату. Дитині вкрай важливі любов і ласка дорослого – вони і виховують, і лікують.

            В коло проблем дитячої неврапаталогії входять також аномалії розвитку нервової системи, спадкові захворювання, травми головного і спинного мозку, інфекційні враження нервової системи.  Неврози виліковні, однак слід пам’ятати, що  при виявленні симптомів неврозу у дитини необхідно звернутися до спеціаліста.